Фільми про школу і навчання

Люблю дивитися фільми про дітей і підлітків, особливо – пов’язані зі школою, вивченням нового, боротьбою з обставинами. До кожної зі стрічок спробую надати аргумент, чому її варто переглянути.

1. “Імператорський клуб” (“The Emperor’s Club”, 2002).

Історія про стару помилку вчителя і про те, як це впливає і наскільки на життя учнів. Як би я сказала, – та ніяк. Які були дітьми – такими й лишилися, будучи вже дорослими :). Основне – якості характеру, цінності – лишаються.

А взагалі, фільм про приватну школу із дуже аристократичним вчителем античної історії. Що цікаво – це спостерігати за тим, як вчитель історії намагається зацікавитися школярів своїм предметом, його самовіддача, те, як він організовує процес…

Основна цитата, на мою думку, з фільму (хоча половину стрічки можна було б “порізати” на цитати): “Великие амбиции и завоевания без вклада в историю не имеют значения”. 

Шикарний виконавець головної ролі – Кевін Клайн (“Life as a House”). У ролі одного зі студентів Джессі Айзенберг, майбутній Марк Цукенберг із “Соціальної мережі” (“The Social Network”), а ще – Емберт Девідц (лікар-психотерапевт у фільмі “Яма” (“The Hole”), один з небагатьох жахливчиків, які я дивилася).

2. “Общество мертвых поетов” (“Dead Poets Society”, 1989)

У чомусь схожий на “Імператорський клуб” (напевно, творці “Клубу” бачили цей фільм і, очевидно, використали позитиви попередників).

Аристократичний дух приватної школи для хлопчиків, яка заснована на чотирьох “стовпах”: “Традиції. Честь. Дисципліна. Досконалість”. Школа покликана не тільки виховувати, але й прививати “правильні” погляди, які в майбутньому допоможуть привілейованим за походженням хлопчикам “стати на ноги” і досягнути успіху в цій матеріалістичній реальності. Очікувано, з’являється бунтар-вчитель – Робін Уїльямс. Останнім часом я досить часто його бачу, бо дивлюсь серіал про рекламщиків-креативщиків із ним в головній ролі – “Сумасшедшие” (“The Crazy Ones”).

Своїм завданням герой Робіна Уїльямса бачить у прививанні в студентів любові до поезії, тоді як тодішнє навчання у цій сфері зводилося до якихось графіків, за якими, начебто, можна визначити значимість поета.

Перший урок літератури – вирвати введення у підручникові. Клас! Я би рванням підручників починала, як мінімум, уроки біології. Пам’ятаю, якими жахливими були наші підручники. Мало того, що жахливі картинки, так ще й купа незрозумілих слів. Та й геометрію я би порвала – ніколи не зрозуміла те, що писалося у Погорєлова. Здається, його завдання було – пояснити незрозумілим незрозуміле. Пам’ятаю, коли кілька років тому намагалася братися за репетиторство, до мене втрапив учень, який не розумів, що таке трикутник, пряма, лінія, кут і так далі…

Одним словом, якщо ви за виховання самостійності мислення під час навчання – фільм вам сподобається!

Щодо закінчення фільму… Ну, я би закінчила інакше. Але, говорячи словами героя Робіна Уїльямса – нехай вас не хвилює, що думає поет про свій вірш – думайте своїми думками! От я й думаю)

Основна цитата: “Carpe diem. Seize the day, boys. Make your lives extraordinary” (“Ловіть момент, юнаки. Зробіть своє життя екстраординарним”) увійшла у ТОП-100 (95-те місце) найбільш видатних кіноцитат Американського інституту кіно.

Ось прекрасний огляд фільму. Мені сподобалися алюзії на прізвище професора – Кітінг – що відсилає глядача до англійського поета-романтика Джона Кітса, про якого я якось писала.

3. “Посмішка Мони Лізи” (“Mona Lisa Smile”, 2003)

Замість хлопчачої школи – жіноча гімназія. Замість поезії – історія мистецтв. Замість Робіна Уїльямса – Джулія Робертс :-).

Піднята проблема – чи повинна дівчина рухатися шляхом “батьківський дім – гімназія – вигідне одруження”, чи вона може бути ще кимось, окрім як дружини свого успішного чоловіка. Відповідь – може! Ну, інакше цей фільм і не було б знято)

Чесно кажучи, ставлюся з ноткою скепсису до пафосу кінострічки. Якщо “Імператорський клуб” показав, що вчитель не може змінити учнів, він може тільки відкрити для них нове, якщо в “Спільноті мертвих поетів” бачимо обставини, перед якими вчитель безсилий, то Джулія Робертс успішно переборює всі можливі перепони.

Загалом – хороший фільм. Люблю і акторський склад – Кірстен Данст (“Little Women”), Джулія Стайлз.

Оскільки фільм побудований навколо діалогів, вставляю фрагмент з фільму, в якому видно і основну думку, і всі плюси та мінуси стрічки:

Якщо перші три фільми мають між собою дещо спільне, їх можна назвати “аристократичними”, то наступні ближчі до сьогодення. Почнімо із молодшої школи.

4. Триумф: история Рона Кларка (“The Ron Clark Story”, 2006)

Цей фільм – про те, як зацікавити дітей навчанням. А те, що головну роль виконав Метью Перрі кагбе натякає, що гумор та імпровізація – дуже потрібна штука у викладанні. А ще – вміння побачити лідера і діяти на клас через нього, побачити талант і підтримати його – адже це найбільше, що може учитель – побачити і розвинути талант. Цим самим він вселяє віру не тільки в дитину, але і в її батьків…

Улюблена цитата: “Каждый день в этом классе мы учим вещи, которые намного важнее всего, что написано в учебниках. Я учу вас, а вы учите меня, а вместе мы учимся любить учиться”.

Напевно, це і є основне, що має привити школа – бажання вчитися. Адже школа, університет – за великим рахунком, не дають нам усього, що може знадобитися в нашому житті. Дуже часто нам стає в нагоді геть не те, що ми вчили. Але коли вчитися або навчати любові до освіти – тоді не має значення, що саме вчиш. Бо ти вчишся жити. Це основне завдання. І непогано було б, аби це зрозуміли в українських школах.

5. “Перед класом” (“Front of the Class”, 2008)

Фільм, у якому акцент зміщено із школи в цілому на конкретного учителя, чи то пак, учня. Одним словом, показується, як учень із синдромом Туретта – досить рідкісний розлад, що характеризується різкими рухами – спершу захотів, а тоді став учителем. І дуже успішним!

Колись я писала про вихід за межі своїх можливостей. Серед іншого, я озвучила тезу про те, що життєві обставини часто змушують ставати тим, ким здається, ти не можеш у принципі! Перейти через “не можу” – ось це найбільший подвиг, який може зробити людина. І це дійсно гідний приклад для наслідування.

У головного героя фільму синдром Туретта виражений настільки, що його неодноразово просили полишити кафе, кінотеатр – бо він заважав іншим, дратував їх своїми звуками, видався дивакуватим і навіть ненормальним… Вчителі у школі змушували його відсідати спиною до класу, бо вважали, що він зриває уроки. Тож він захотів стати учителем, якого ніколи не мав – який зрозуміє і прийме тебе таким, як ти є…

Історія, описана у фільмі, – біографічна. Реальна людина – Бред Коен – пережив шлях від неприйняття до визнання. Актори Джеймс Волк (дорослий Бред) і Домінік Скот Кей (Бред Коен у дитинстві) змогли прекрасно передати цю історію.

6. “Хористи” (“Les Choristes”, 2004)

Фільм про притулок для важких підлітків у Франції після Другої Світової війни. Насправді, багато з хлопців – сироти, в решти – тільки матері, які не можуть приділяти їм увагу. Директор школи тримає всіх у жорсткій дисципліні – не тільки дітей, але й вихователів. Його “педагогічний” принцип – “акція-реакція”: жорстка дисципліна і покарання за її порушення. Поширений спосіб покарання – карцер. Атмосфера у школі важка, у всій красі проявляється принцип “я дорослий – ти малий, я все – ти нічого”…

Новий вихователь – композитор, якого грає маловідомий до того актор Жерар Жюньо, не від хорошого життя прийшов викладати у таку складну школу, він не є бунтарем і підкоряється правилам школи, але разом з тим, він сповідує інші принципи виховання – і то строгістю, то добротою знаходить спільну мову із хлопчиками. Він пропонує організувати шкільний хор – і музика стає лікувальною не тільки для дітей, але й для нього. Фільм варто подивитися хоча б заради цієї неймовірної за звучанням музики!

Дуже добрий фільм…

Здавалося б, фільм про часи після Другої Світової війни, Францію… Яке це має відношення до нас? На жаль, до молодих “злочинців” в Україні ставлення не набагато краще, а подекуди, і гірше, аніж до дорослих, а до дорослих – ну дуже далеке від ідеалу, за якого в’язниця – місце для перевиховання. У нас виходить, потрапив у в’язницю – вважай, пропав.

Але зрідка відбуваються зміни. Завдяки програмі Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) двоє художників – француз та українець – змогли прикрасити місце для прогулянок для підлітків у Лук’янівському СІЗО. Вже добре.

А зараз – переходимо до старшої школи!

7. “Писатели свободы” (“Freedom Writers”, 2006)

Хіларі Суенк, яка грає молоду вчительку англійської, трапилися дуже непрості підлітки. Чи то пак, вона обрала сама піти викладати у дуже непросту школу в “неблагополучному” районі.

Діти, яких роз’єднують упередження, колір шкіри та історичні образи, виявляють, що їхні однокласники – такі самі, як і вони, із сімей, в яких часто немає грошей, яких можуть виселити і в яких немає грошей на освіту для своїх дітей. Ці діти ідуть наче похилою дорогою, що намагається змінити їхня вчителька.

Фільм про результат реформи освіти в США у кінці 90-х. Діти, які представляють різні соціальні групи, відтепер навчаються разом. Начебто, хороша мета. Але в результаті “війна” з вулиць переходить у школу – діти тримаються разом зі “своїми”, а більша частина однокласників для них – вороги. Це нагадує бомбу, яка має от-от вибухнути… Історичні приклади, книжки, які героїня Хіларі Суенк купує за власні кошти (у школі думають, що її учні безнадійні і тільки зіпсують книжки, тож не видають їх на її клас), ставлення один до одного, яке поступово вдається змінити на насторожливе, а тоді й на дружнє – все це підтримує дітей.

Заради цього “експерименту”, як вважає директор школи (її грає Імелда Столтон, відома мені як актиса, що зіграла Долоріс Амбрідж у “Гаррі Поттері”), міс Джі влаштовується на ще одну роботу, розходиться з чоловіком, який її не розуміє, “наривається” на непорозуміння із іншими вчителями…

Фільм досить пафосний і неоднозначний, але, переглянувши його зараз (аби рецензія була “живіша”), я зрозуміла ще одну причину, чому “Black Boy” був першим романом, запропонованим до прочитання у курсі The American Novel Since 1945, – бо це дійсно дуже важлива соціальна проблема… І фільм показує, наскільки ця проблема широка.

Замість підсумку: ненавидіти – легше, ніж зрозуміти.

8. “Тренер Картер” (“Coach Carter”, 2005)

Мова не зовсім про вчителя – про тренера. Американська система вищої освіти дає привілеї для спортсменів – їм пропонують спеціальні гранти на навчання у коледжах. Саме тому участь у команді школи – в даному випадку, баскетбольної – це претижно і перспективно. Але у школі Річмонду, в яку приходить новий тренер, це не зовсім так. Тобто це престижно, але вже не перспективно. Не тільки вчителі, але й батьки дітей сприймають баскетбол як “єдину світлу пляму їхнього життя”. Тренер Картер намагається змінити цей підхід. Його мета – не виграти першість у шкільному чемпіонаті округу чи штату, його мета – аби його учні мали хороше майбутнє.

Небайдужий до долі учнів учитель – великий скарб. Йому стають неважливими оцінки, які він виставляє, чи навіть вимоги Міносвіти (у випадку України) – він ставитиме у журнал теми, які клас мав би проходити згідно програми, а насправді даватиме значно поглибленішу програму, особливо якщо це профільний предмет і багатьом доведеться здавати тематичний екзамен. Це люди, які не просто “виконують свою роботу”, але вболівають за свою справу. Мені здається, що я мала таких учителів :).

У фільмі тренер постійно питав одного з гравців “Чого ти найбільше боїшся?”, у значимий момент фільму той відповів: “Больше всего мы боимся не своего несоответствия, больше всего мы боимся своей непомерной силы. Нас пугает наш блеск, а не наш мрак. Быть маленьким и скромным – не самая благородная роль. Ничтожность никого не вдохновляет, даже если она удобна окружающим. Мы хотим блистать и сверкать. Не только некоторые из нас, но все и каждый. А научившись сиять, мы неосознанно побуждаем к этому всех окружающих. Когда мы освобождаемся от своих страхов, мы автоматически освобождаем других…”

9. “Невидимая сторона” (“The Blind Side”, 2009)

Стипендії дають не тільки у баскетболі, але й футболі – американському футболі. Але суть історії “Невидимої сторони” не в цьому, а в людській доброті і бажанні захистити своїх близьких. Ця історія не зовсім про школу, але і про школу також.

Як часто дорослі помічають, що дитина ходить у школу погано одягнена, голодна, що у неї проблеми?.. А як часто роблять конкретні речі, щоб допомогти чужій дитині?.. Сандра Баллок зважає на те, що відбувається навколо. Вона не просто бачить – вона реагує. І намагається робити це правильно. Вона грає непросту людину – але такою людиною хотілося б бути.

Основний момент фільму – коли на тренуванні вона каже Великому Майку, що команда – це сім’я, яку необхідно захищати. Я не знаю, який у неї результат по захисній реакції, але з добротою явно все гаразд. Доброта не повинна бути бездумною – вона має бути конкретна і безапеляційна :).

Стосовно доброти і таланту, і якщо Вам сподобався фільм – цікавий огляд фільму.

10. “Учитель на замену” (“Detachment”, “Отрешенность”, 2011)

Фільм не стільки про школу, скільки про соціум – відчуження не тільки в дітей до знань чи у вчителя до учнів, воно всюди – в батьків до дітей, дітей один до одного… Інша сторона “Невидимої сторони” – коли люди не цікавляться один одним і, у тому числі, своїми близькими.

Сумний вчитель, якого рекомендують як кращого вчителя на заміну, намагається робити свою роботу, не прив’язуючись до дітей і, здається, не сподіваючись на те, що його робота буде значимою для них. Це не “Імператорський клуб”, де про вчителя історії античності знають всі домашні його учнів, які з радістю з’їжджаються через багато років. Це розповідь про обставини, в яких живуть люди і пастки, до яких ці обставини приводять людей…

Якщо вам подобаються серйозні фільми на соціальну тематику – цей фільм для вас.

11. “Заплати іншому” (“Pay It Forward”, 2000)

Фільм, який спричинився до соціального руху, надзвичайні актори (Кевін Спейсі і Хелен Хант), неймовірна історія і дуже сильний емоційний заряд.

 

“- Почему ты это сделал?
– Потому что никто не говорил мне, что делать”.

12. “Спеши любить” (“A Walk to Remember”, 2002)

У житті буває різне. Але незважаючи на життєві трагедії, буває й хороше. Історія про любов, непорозуміння, вирішення проблем і обставини, які неможливо подолати…

Стосовно школи – зацікавила система покарань :). І посміхнула спроба навчити баскетболіста математиці на баскетбольному майданчику. Оригінально і абсолютно правильно. Головне – зацікавити і показати на зрозумілому, близькому прикладі!

13. “10 причин моей ненависти” (“10 Things I Hate About You”, 1999)

Якщо ми вже заговорили про шкільну любов, то не можна оминути цілу плеяду фільмів, присвячених стосункам між підлітками. Вони зазвичай будуються лінійно, а кінцевою “точкою”, коли ставляться всі крапки над “і” є випускний бал. Цей фільм – один з таких і разом з тим – трохи інший, інтелектуально наповненіший :).

В основному ж він – про підлітковий бунт і про стосунки з соціумом.

Улюблена сцена – “I Love You Baby” :).

14. “Хорошо быть тихоней” (“The Perks of Being a Wallflower”, 2012)

Фільм із Еммою Уотсон, і вона досить непогано грає, це раз. А два… Таке трапляється, коли ти не входиш у жодну групу, коли тебе не приймають, коли школа для тебе не місце, де можна зустрітися з друзями, а кошмар…

Не знаю, чи часто таке відчувають екстраверти, але, будучи інтровертом, відчувала  на собі не раз. Інтроверти, звісно, можуть побути наодинці, але друзі треба всім.

Думаю, книга ще краща за фільм. А сам фільм можна прямо нарізати на яскраві цитати. Одна з них: “Мы не можем изменить то, откуда мы пришли. Но мы можем выбрать, куда идти дальше”.

15. “Гаррі Поттер” (“Harry Potter”, 2001-2011)

У школі магії не навчать математиці або біології, там рухаються сходи і співають картини, але разом з тим – там теж вчать речі, які видаються занудними і нікому не потрібними, доводиться здавати іспити, є хороші і злі вчителі, різні діти, а головне – там також є друзі :).

Але я б радила все-таки читати, бо у фільмах геть мало часу виділяють на їхнє навчання, а Джоан Роулінг з особливою любов’ю описувала муки Рона і Гаррі, які писали довжелезні пергаменти домашнього завдання)

16. “Гостья из будущего” (1984)

Дуже мало я дивлюся кіно українського виробництва і “старого вітчизняного кіно”. У дитинстві було інакше, і однією з найулюбленіших кінострічок був цикл фільмів, заснованих на книгах Кіра Буличова про Алісу Сєлєзньову, яка живе у Москві в кінці XXI століття.

У книзі, до речі, Коля потрапляв у квартиру самого письменника – і дехто вірив, що фантаст таки мав вдома шафу-машину часу, і що він не вигадував, а лише описував світ, де побував і який побачив. Може, описувати державний устрій Буличову не дозволяла цензура і саме тому він приділив особливу увагу саме техніці? І може, скоро автомобілі таки літатимуть?

Один мій друг просуває винахід українського вченого, який би міг дозволити автомобілям літати. Стосовно ж мієлофону… Фантазія! Бо більшість думок, як мені видається, звучать не словами, а образами, можливо, тактильними відчуттями, запахами…

І так, не вірю, що діти будуть такими всезнайками та настільки ідеальними. Це нудно 🙂

Аліса, Наталія Гусєва – після ще кількох фільмів закинула акторство і пішла в науку – біохімію.

17. “Папе снова 17” (“17 Again”, 2009)

Будьте обережні з ностальгією за юністю та школою – адже мрії збуваються! І це не так весело і приємно… Насправді дуже багато чого забувається – з’ясування стосунків, невдачі, помилки…

У чомусь мені цей фільм перегукується із твором Януша Корчака “Когда я снова стану маленьким”:

“Почему взрослые не уважают детских слез? Им кажется, что мы плачем из-за любого пустяка. Нет. Маленькие дети кричат, потому что это их единственная защита; поднимет крик — кто-нибудь да обратит внимание и придет на помощь. Или уж с отчаянья кричат. А мы плачем редко и не о том, что самое важное. Если уж очень больно, то покажется одна слезинка, и все. Ведь и со взрослыми так бывает, что в несчастье вдруг застынут, высохнут слезы…

И уж реже всего заплачешь, когда взрослые сердятся, а неправы. Опустишь голову и молчишь. Иной раз спросят, а ты не отвечаешь. Даже и хочешь ответить, но только пошевелишь губами, а сказать не можешь. Пожмешь плечами или что-нибудь буркнешь под нос. Потому что в голове у тебя пусто, только в груди немое отчаяние и гнев.

Часто даже не слышишь, что кричат, ни единого слова не разберешь. Даже не знаешь, в чем дело. Только в ушах звон”.

Кожен період свого життя треба переживати, не займаючись забагато ностальгією, ані мріючи постійно про майбутнє – кажуть, так правильно.

***

Ух! Довгим же вийшов запис… І не думала, коли починала – а потім “панєслась”. Дякую, що дочитали! Фільми різні. Фільми – це прикрашена, перетворена реальність. Але якщо дивитися – то краще дивитися хороші кінострічки 🙂

Advertisements

4 thoughts on “Фільми про школу і навчання

  1. Пінгбек: Reccuring Dreams: Школа | Дамітріанство

  2. Думаю, тобі варто подивитися “Take the Lead” (“Тримай ритм” у перекладі). Там більше про танці, ніж про звичну школу, але піднято питання, як мистецтво та естетика можуть впливати на виховання дітей. Ну і Антоніо Бандерас дуже органічно вжився в не дуже типову для нього роль.

  3. Пінгбек: Слова остались мне… | Щоденник молодої мандрівниці

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s